Незбагненно!

 

Мій найперший намір тут був таким: волати лише щодо так званих «груп підтримки» (це декілька початкових рядків пункту 2 цього листа). Але далася взнаки моя невиправна «стара хвороба»: писати і про супутнє.

1. Вступ.
Колись-колись, «стільки не живуть» (☺), за моїм авторським наповненням усіх-усіх напрямків його діяльності та з моєї ініціативи започаткувався КРОКС (Культурні, Розумні, Організовані, Кмітливі, Спритні), рідний (старший) брат також мого «батьківського» «Гармонійного розвитку». За моєю задумкою ці дві громадські організації планувалися як близнюки, як тандем, як «кулак», яким можна було успішніше, настирливіше боротися за наші права, зокрема й пропагувати нашу діяльність, а також протистояти сволотам-корупціонерам з Мінсім'ямолоді та підлабузникам-«п'явкам», які там присмокталися до усяких пільг (як нахабно казав мені керівник однієї вузькопрофільної громадської організації, так би мовити – туристичної, його абревіатурне прізвище «авеиностчф», а він був і є там найбільшою «дитячою» «п'явкою»: «Я знаю підхід до того начальства. Відстібаю їм, починаючи з «непотоплюваного» «біглоо» (це абревіатура ще одного прізвища більш високого рангу, завідуючого одним міністерським молодіжним відділом). І ти відстібай». Адже коли з цією структурою «бився» один КРОКС (а, відверто кажучи, намагався воювати лише я один. Інші ж, навіть мої прибічники, лише пасивно спостерігали) – то це одне. А, мріяв я, якби вдвох, підтримуючи один одного, то все ж було б значно легше.
На жаль (чи на щастя. Адже з огляду на ті роки думаю: а, може, й добре, що сталося так, що тоді мене не вбили, не «закатали десь під асфальт». Надто високі інстанції там були укручені та надто величезні мільйони «ласих тіньових» гривень там крутилися. І я був там зовсім небажаним їм «камінцем», перепоною, «більмом в оці»). Для того, щоб «поставити на ноги» «Гармонійний розвиток», якого, вже зареєстрованого, чомусь ніхто не бажав очолювати (а це було зовсім несподіваним для мене), я продумано та добровільно склав свої повноваження керівника КРОКСу. І раптом сталося ще одне неймовірне: вже на першому самостійному з'їзді КРОКСу (тобто на з'їзді вже так би мовити «без мене») два мої в минулому начебто щирі поплічники, «сірі кардинали»-«західняки», раптом «стали в позу», офіційно задекларувавши: «нам з Косенком ... не по дорозі. Хай його «Гармонійний розвиток» іде абсолютно своїм шляхом і ні в чому не дублює КРОКС. Хай Косенко придумує щось інше». А інші? Похнюплено промовчали. Підкорилися їм. «Проковтнувши таку гірку пілюлю», я багато років сподівався, що КРОКС отямиться. Такого не сталося.
Скажете: і що, після такого повороту подій майже всі ваші, Косенко, однодумці відразу та безповоротно почали слухатися своїх «нових поводирів»? Так. Саме так. Чому це сталося? Не знаю. Тут «велике поле роботи» психологам та аналітикам.
Три перші вступні абзаци написані для того, щоб читачі більш чітко розуміли деякі важливі нюанси, «підводні течії» ... .

1а. КРОКС почав свою діяльність в одній зі шкіл України (зараз вона є так званим елітним НВК «школа-ліцей»). Я якось їздив туди. Ті, хто зараз там працює, вже й не знають про КРОКС. І, зустрівши мене як «прибульця з іншої планети», – ні, не так: ... майже як набридливу муху, яка їх потурбувала, – вони не виявили бажання «застовпити» те, що саме в тих стінах був проведений перший офіційний очний захід КРОКС. А, до речі, яке в цій школі ставлення до «50 слів»? Ніяке. Ніхто ніколи жодного разу ... .
А в іншій школі, де я потім безперервно вчителював 20 років, і де КРОКС «став на міцні ноги», і де бібліотекарки писали скарги, що вони не можуть вчасно закрити свою «вотчину» через наплив до них учнів; де на заходи КРОКСу (які, до речі, я проводив виключно у вихідні. Тож уже тоді я не втручався в так званий освітянський навчально-виховний процес. ☺) пришкандибували на милицях навіть ті, хто лежав у лікарні зі зламаною ногою, ще й разом з усією своєю родиною; де позаконкурсні командні емблеми виготовлялися з ініціативи самих учасників у вигляді картинок із пофарбованих у різні кольори та наклеєних ... пшонинок; де й зараз, через 20-30-40 років, випускники при зустрічах згадують і згадують, як вони «балдєли» від КРОКСу і що він їм дав для життя; де навіть десятки вчителів цієї школи (а також і вчителі школи з сусіднього села) брали участь в очних заходах КРОКСу нарівні з учнями у складах відразу двох команд: «Аборигени» – це ті, хто колись навчався тут та повернувся сюди ж учителем, і «Приблуди» ...; – я також не бачу в сучасної адміністрації цього ЗЗСО ніякої крихти ентузіазму та бажання поновити цю справу. І це – при тому, що абсолютно вся сучасна адміністрація цього ЗЗСО є «аборигенами» та брала участь в КРОКСі в ті часи, коли вона була ще у шкільному віці. А, до речі, яке в цій школі ставлення до «50 слів»? Ніяке. Ніхто ніколи жодного разу ... .
А якщо ще говорити про школи, то я декілька разів звертався офіційними листами до тієї школи (зараз – гімназії), у стінах якої провчився всі 10 років, із запитаннями (маючи на увазі те, що все наступне в цьому абзаці стосується мене): а чи багато ваших випускників видали дюжину товстелезних, об’ємом аж до 750 сторінок, різнопланових книг (позакласна робота з дітьми різного віку; пішохідний туризм; логіка; підручник з математики для 5–10-х класів загальноосвітньої школи; цікавинки; сучасні недолугості ...)? А чи багато ваших випускників створили та зареєстрували в Міністерстві юстиції України аж дві Всеукраїнські дитячі громадські організації? Хто з ваших випускників, багато років борючись з корупцією в Міністерстві молоді, бив на сполох в усі можливі інстанції (двом Президентам; МВС; СБУ; Генеральній прокуратурі; омбудсмену; Рахунковій Палаті ...), і хто писав Міністру молоді розпачливого листа на офіційному бланку нашої громадської організації з підписом/печаткою, листа, який складався лише з двох слів: «Ех ви»!? А чи багато ваших випускників є й ініціаторами/творцями міжнародних конкурсів, і які безліч років проводять ці заходи?.. Яка на це реакція адміністрації тієї школи? НІ-Я-КО-Ї. Як у воду. Мовчання. А, до речі, яке в цій школі ставлення до «50 слів»? Також ніяке. Ніхто ніколи жодного разу ... .
Завершуючи сумний «екскурс» цими трьома школами (ні – чотирма. Сюди додам ще й ту школу, яка офіційно вважається тією, яку я закінчив. Є нюанс: я вчився у стінах вище згаданої гімназії, але потім та школа, разом з її номером, була переведена в новобудову, а її старе «моє» приміщення передане новоствореній гімназії): щоб не бути голослівним, даю їхні номери в інформаційній системі Київського обласного управління освіти: 21813; 22092; 18676; 18675. Кому цікаво – шукайте.
Потім КРОКС поступово виріс спочатку в Усеукраїнське дитяче творче громадське об’єднання, а далі почав працювати і на міжнародній арені. Щорічно ми в КРОКСі проводили дюжину ОЧНИХ (!) заходів з учнями різного віку, на кожний з яких з’їжджалося з усієї України по декілька сотень дітей (одного разу, в одеську «Молоду гвардію», – 500, в Кременець та Фастів – десь по 450-460). Та й закордонці також приїздили (щоправда, лише Росія, Білорусь та ПМР (Молдова).

1б. «50 слів» (у перші роки – «25 слів») був рядовою частиною КРОКСівського руху і охоплював десь незначну ДОЛЮ ВІДСОТКА ідей КРОКСу. Ну-у, максимум 1%.

1в. Чому ВДГО «Гармонійний розвиток», який я очолюю, зараз опікується лише «50 словами»? Бо ми побачили, що ВСІ (без ніякого виключення) потенційні учасники тих наших заходів ... (зокрема заходів ВДГО «Гармонійний розвиток», які описані на нашому сайті http://www.h-d.in.ua в розділі «Інші заходи»: «ДРУГ» та «Козьмещик». А ще в тему див. сторінки «Фото» на цьому ж сайті), ... ВСІ почали ігнорувати («плювати на») один із семи «наріжних каменів» «Гармонійного розвитку» та КРОКСу – це хоча б місячну, а в ідеалі, як було колись, – багаторічну (!) підготовку до заходу (згадаємо тут хоча б фанатів КРОКСу Олечку Олексіївну, Ніну Іванівну, Степана Несторовича, Дмитра та багатьох інших). І нові керівники нових делегацій почали привозити на «Гармонійний розвиток» абсолютно непідготовлених та невмотивованих дітей, та ще й з розумовим розвитком «нижче плінтуса», яким було найбільшою насолодою або покататися на дитячих гойдалках, або на вечірній дискотеці в абсолютній темряві хм-хм-хм ... , або намазати вночі пастою сплячого друга ... (ще раз кажу: тодішні «25 слів» там були лише одним із 60-ти офіційних їхніх складників і лише одними з багатьох сотень позитивних напрямків впливу на юнь!). А якою була мета значної кількості керівників делегацій? – ну, зовсім не гармонійний розвиток своїх дітей (про нюанси цих «мет» майже промовчимо. А на прикладі однієї з керівників делегації, яка тоді мешкала за так званим кордоном, одна з БАГАТЬОХ таких «мет» – це ось ця «шкурна»: щоб за кошти тих, кого вона везе, по приїзді кинувши на декілька днів своїх учнів напризволяще, побувати в Києві, на своїй батьківщині, щоб відвідати родичів).

2. Факт. Беззаперечний прикрий незбагненний ФАКТ.
Зараз є дві – ой, вибачте, Жене та Олександре, ви ж удвох є «окремою унікальною групою» – три групи людей, які знайомі з нашими ідеями (за аналогією з нюансами умов «50 слів» назвімо їх групами підтримки). Одна група – це ті, хто з КРОКСом, інша група – це ті, хто з «50 словами». А третя «група» зараз складається «аж» із … двох людей – Євгена та Олександра Григоровича.
Але дві перші групи підтримки практично НІЯК НІДЕ НЕ ПЕРЕТИНАЮТЬСЯ! Бо:
2а. НІХТО з КРОКСівців не бере участі в «50 словах» (за винятком декількох перших років, де для так би мовити «історичної справедливості» згадаю, приміром, Олечку С., Степана та Дмитра. Але зараз вони з різних причин уже да-а-авно поза межами «50 слів». Павле Миколайовичу та Тетяно Ш. з України – я дуже вдячний вам за багаторічні плідні контакти. Але, на жаль, і ви двоє з різних причин уже «сходите нанівець». Володимире Івановичу? – прикро, але всі Ваші зусилля в цьому мають практично нульовий ефект. А Танечко з ПМР – то тут я «пісочу» здебільше українців. Тож це – зовсім не про Вас). Може, в 2008-му році та й у подальші роки однією з причин такого масового казусу з КРОКСівцями (це їхня неучасть і в «50 словах», і в інших заходах, які я продовжував проводити) є та, що коли ми реєстрували «Гармонійний розвиток», то я категорично сказав, що на наших очних заходах ніхто ніяк ніде не буде курити, не буде пиячити, не буде нюхати всякі кальяни/дурмани?..
2б. Біла Церква; Боярка; Буча; Запоріжжя; Київ; Кременець; Лазещина (урочище «Козьмещик»); Миргород; Одеса (Сергіївка); Олександрія; Полтава; Тернопіль; Томаківка; Сміла; Фастів – це далеко неповний перелік місць, в яких ми в різні роки проводили наші як правило багатоденні очні заходи (в «Козьмещику» – навіть 20-денні!). Тож кажемо: ЖОДНОГО РАЗУ НІХТО З ПРАЦІВНИКІВ БУДЬ-ЯКИХ ДЕРЖАВНИХ СТРУКТУР із цих населених пунктів (ні працівники держадміністрацій, ні міські/районні освітянські працівники не те, що рівня начальника, а навіть з якогось там сектору з виховної роботи чи з методкабінету, ні навіть директор чи завуч школи, НІХТО «і носа не всунув». Хоча (на перший погляд) виняток у цій байдужості сторонніх начебто і був. Колись-колись одна працівниця Міносвіти приїхала в тернопільські «Медобори» на один із заходів КРОКСу. Але за всі сім днів проведення чергового особисто-командного чемпіонату України, що проходив там «з раннього ранку до пізньої ночі», її «вистачило» лише на годинний перегляд позаконкурсного заходу художньої самодіяльності).
Повторивши щойно сказане в п. 2б іншими словами, і трішки продовжу тему гостей, і дам підказку(-«відмазку») тим «рядовим» мешканцям України, які бажають якимось чином виправдати свою пасивність щодо нас. Ви можете казати таке: «Отож-бо! Якщо мій начальник не може вникнути в суть, то що вже казати про мене?»
А на прикладі одного з міст Тернопільщини ще розповім про сумнозвісних так званих «весільних генералів». Там сталася ситуація, яку давайте назвемо так: кумедна (чи не кумедна? Мабуть, швидше за все, – ганебна традиційна для українських держслужбовців будь-якого рангу, повністю всмоктана ними вже на генному рівні при вилізанні на кожний щабель ієрархічної «службової драбини»). Тож: абсолютно все по всіх організаційних питаннях ми, КРОКСівський оргкомітет, тоді, як і завжди, стовідсотково робили власноруч. Один із членів оргкомітету запросив на відкриття чемпіонату, а потім і на закриття цілу купу всяких піарщиків з обласного центру, майже рівня голови облдержадміністрації. Поназ'їжджалися (понаприперлися. ☺). Але ніхто з тієї «орди», яку зараз згадую, «і пальцем не поворухнув» ні в моральній, ні в методичній, ні тим паче в матеріальній допомозі нам. Тому було б найлогічнішим, якби та «орда» тихенько приїхала, тихенько сіла в залі, тихенько поцмакала язиками, подивувалася б баченому ... . Може, по завершенні заходу сказала б декілька теплих слів. Але вийшло зовсім не так. І, гарантовано не знаючи ні ідей, ні суті нашого заходу, вони ... щось там довго патякали загальними фразами в мікрофони ... . І лише вони базікали! Тобто вони взагалі «відтерли» оргкомітет та учасників навіть зі сцени. Так, щоб «нами, букашками, і не смерділо» ... .
Аналогічно до теми трьох попередніх абзаців, НІХТО і з прихильників «50 слів» НІКОЛИ ЖОДНОГО РАЗУ не смикнувся розібратися, що ж то за КРОКС, які ж його ідеї.
А може, хтось із невідомих мені «героїв» останніх абзаців і сіпнувся в зрозумілому напрямку? Але тоді припускаю, що, перебуваючи під впливом («у шорах») інших уже бачених ним заходів, він або не второпав глибини КРОКСу, або зрозумів щось, але чомусь вирішив, що не потягне цього. Знову дивно. Бо все це стається при тому, що я легкий на підйом, і що за першим же покликом готовий приїхати куди-завгодно, все розказати, показати, «поставити на ноги» КРОКС ... .
Не знаю, якими словами закінчити цей крик волаючого у вауумі,
з вибаченнями за такий негатив перед ... (ой! – і не знаю, перед ким винитися),
та з перепрошуваннями за «я»-кання,
Валерій Косенко.
Травень 2019 року.

До речі, якщо в сучасній Україні чомусь склалося саме таке парадоксальне дике масове ігнор-ставлення і до КРОКСу, та й до «Гармонійного розвитку», та й зокрема до «50 слів», і якщо для України будуть прийнятними (чи «престижними») наступні слова, то я готовий вважати офіційним «первістком» одноразовий захід з ідеями КРОКСу, проведений мною 1972-го року в м. Потсдамі на сцені клубу в/ч 89676 серед солдат роти особливого призначення групи радянських військ у Німеччині. То, може, вважатимемо КРОКС «продуктом з Німеччини»? Україно! Ти ще не схаменулася? Тоді я готовий засвідчити, що мої ідеї найкраще реалізовувала Інна Володимирівна та її дружній колектив однодумців у гімназії № 1 м. Рибниці (ПМР, Молдова). І я готовий віддати саме їй оригінали всіх реєстраційних документів КРОКСу та «Гармонійного розвитку», а також правонаслідування (так-так, Степане, Олю Т.-Л. та «іже з вами». Яким би чином ви не намагалися «надувати щоки», як би ви не прагнули «підтоптати» всіх під свої «прапори», а ті «прапори» є зо-о-овсім не дитячого нейтрального кольору (а навіть зловісного чорно-червоного), як би ви не воліли забороняти іншим використовувати назву та ідеї КРОКСу, а у вас немає на це абсолютно ніяких прав!).

Україно! Тобі ще не соромно? Ну, тоді чекай, коли беручкий та пробивний Дмитро, який за чутками виїхав до Росії, розкрутить КРОКС саме там (щоправда, це без сумнівів буде під зовсім іншою назвою. Бо калька української абревіатури назви КРОКСу там буде незрозумілою). І Дмитро запропонує те від, здогадуюся, свого імені чи від імені того, хто його там спонсоруватиме. Росія, звісно, швиденько зареєструє те як свою власність. І аж тоді припплазує Україна до Росії та буде принизливо клянчити начебто вже й не її, не України, надбання ... .
І все це – з огляду на те, що українські нащадки будуть думати про моїх сучасників: «Якими ж недалекоглядними в 2000±50 роки були ті йо .... (слово на букву «й» з етичних міркувань заміню крапками)! Чому ж у ті роки вони, йо...., не розгледіли, не зрозуміли того, що стало основою навчально-виховного процесу повсюдно, скрізь, і не лише в Україні, а й у всьому світі?!..».

Скачати файл  НЕЗБАГНЕННО

Скачати файл ПДФ  НЕЗБАГНЕННО