Гармонійний розвиток

Доброго дня, друзі! Для економії Вашого часу можете пропустити (не читати) все те емоційне, яке напряму не стосується цього заходу (воно, не обов'язкове аж до абзацу 1б, набране дрібнішим шрифтом).

1а. Нас, "останніх з могікан", тих, які пропагують самовдосконалення, і тих, хто творчо розвиваються, катастрофічно стає все менше.

На жаль, "верхи" країни не можуть (чи вперто не хочуть?) бачити, що:

1а-1) у рядових її громадян чим далі, тим очевидніше панує суцільна зневіра в якісь пріоритети. Бо люди "і в мікроскоп не бачать", куди, навіщо й як країна рухається (котиться?) з новими ідолами та ось такими плебейськими ідеями: "... а тепер спробуємо лягти під ...". А "верхи" виправдально (чи нахабно?) "умивають руки", мовляв: така зараз ситуація.

А це відображається й на тому, що учні також не мають ніяких бажань крім єдиного - тупо "сидіти у смартфонах";

1а-2) навіть директори/завучі, не кажучи вже про вчителів, ніяк не можуть "достукатися" до учнівської пасивності (байдужості), яка закута у непробивні панцирі нехтування всім (крім бездумних "хліба та видовищ"). На цих само "шальках" якихось спроб знайти вихід із "глухого кута" - і горьовані батьки;

1а-3) із життя. Один із членів оргкомітету допомагає сусідській п'ятикласниці (яка у майбутньому буде, за, так розуміємо, задумом укладачів шкільих навчальних програм, прорабом?! ↓. Ге?) вирішувати математичну задачу, початок якої такий: на будівництво привезли стільки-то тонн піску, стільки-то тонн цементу і стільки-то тонн щебеню. І раптом дівчина запитує: "-А що таке "щебеню"?" У цій начебто дріб'язковій ситуації викристалізовується величезна освітянська проблема: а в якому класі на якому уроці хтось пояснює такі та безліч інших термінів? Та ну-у-у, захисно скажуть учені, навіщо це? Давайте всіх учнів "через коліно" пропускати крізь горнило "вищих матерій". А, мовляв, хто не осилить цього - то і грець з ним. Давайте продовжувати напихати голови (нещасних) дітей схоластикою! Давайте будемо тупо уводити, скажімо, у математичні програми всілякі похідні, інтеграли, теорему Менелая ... . Я як математик згоден, що, наприклад, поняття похідної (диференціального числення) - це ну ду-у-у-уже могутній НАУКОВИЙ засіб для дослідження поведінки певних залежностей. Але невже для ВСІХ людей це украй необхідно?

↑ - А якщо ця дівчина буде чи то вихователькою в дитсадку, чи поваром, чи моделлю на подіумі, чи просто домробітницею? То навіщо їй зараз (а не через років 20-30-40) знати ці для неї несприйнятні поняття? Чому б школі не акцентувати увагу на розумінні безлічі інших потрібних усім життєвих нюансів? А якщо комусь колись (через років 20-30-40) виникне потреба розібратися в чомусь, то хай він в індивідуальному порядку цілеспрямовано з відчуттям ПОТРІБНОСТІ ДЛЯ НЬОГО опановує це. А, може, дівчині тоді (через років 20-30-40, а не зараз) треба буде нагально розібратися не в щебені, а в трубах, з яких щось кудись втікає/витікає? Чи - ще одна шкільна "класика": одна машина їде туди, інша - сюди ... (слушно-єхидне питання до авторів останньої задачі: а в якій професії це актуальне? Шоферам? Та ну! Диспетчерам? Та ну! Президенту? Та ну!).

От саме на таких нюансах і базується несприйняття учнями азів наук. Де ж тут вихід? Може, треба спрощення програм? На таке категорично не підуть Академія педнаук та її раб-сателіт - Міністерство освіти (МОНУ! Ну прочитайте це, спочатку образьтеся, а потім тверезо згодіться з тим, що ви - лише безправні "пішаки" в руках НАПНУ). Бо там панує надуманий "престиж" перед іноземцями, особливо - перед колегами з сусідніх країн! А ці українські освітянські чинуші не розуміють, що для користі і для суспільства, і для дітей треба, щоб навчальні програми шкільної освітянської ланки у першу чергу були спрямовані на практичні потреби, а не на "науку". Адже у вдумливих країнах основний принцип відбору шкільного навчального матеріалу ось такий: все - через практику, через лабораторні роботи, через натуральне "мацання" складників ... .

А щодо науковців - то «з цифрами у руках»: за даними Держкомстату на 2015 рік (більш свіжих даних ми не знайшли) науковці України становили 63864 осіб. А це - лише 63864 : 42800000 = 0,15% всього тодішнього населення! За іншими даними цей показник був 0,37, що ніяк не впливає на загальну картину. То на кого потрібно рівнятися  країні - на 0,15% (0,37%) чи на 99,85% (99,63%) мешканців? Питання риторичне. Ну, за винятком того, якщо пріоритетом узяти, наприклад, критерій - вибачте - аристократи/бидло). Мо', мої колеги-вчителі вибудують в учнів правильні корисні для життя пріоритети? Аби ж то! Вони, бідні, не встигають кожного дня давати й давати все нові теми, без ніякого закріплення попереднього матеріалу. Може, це зроблять учні шляхом самовдосконалення способом Мюнхаузена "себе з болота за волосся"? Ха! Міф! Бо читайте вище п. 1а.

Відчуваєте, що в цій трішки довгуватій сентенції "і не пахне", наприклад, якоюсь легковажністю? Лише - невимовна біль. І тому просимо читачів, особливо тих, які схильні до раболіпного "йєсть", до виконання чиїхось примх, бути толерантними до таких вистражданих життям думок автора. 

1б. Знаємо (та співчуваємо), що й цього разу вам буде значно важче виконувати завдання. Бо з відомих трагічних причин для нас, рядових громадян України, різні інстанції обмежили доступ до багатьох джерел Інтернет-інформації.

Тому:

1в. Швидше за все, і цього разу ми будемо "роздавати" остаточні місця ну ду-у-уже пільгово (так би мовити - з точністю до 10 балів).

Успіхів всім у самовдосконаленні!

Валерій Косенко.

08.02.24р.

І - пропозиція, яка напряму не стосується цього 67-го заходу "50 слів". Зайдіть у вкладення "Книги" нашого сайту. Невже там нічого вас не зацікавить? Будемо дуже здивовані.